Прапор Чехословаччини
Че́хослова́ччина, Че́хо-Слова́ччина — історична країна в Центральній Європі, що існувала в 1918-1992. Складалася з двох республік — Чехії та Словаччини зі столицею в Празі. Постала 28 жовтня 1918. У серпні 1992 ухвалено створити окремі Чеську та Словацьку республіки.
Мапа
Офіційна назва[]
- 1918—1920: Республіка Чехословаччина (RČS)/Чехо-Словацька держава; або Чехо-Словаччина/Чехословаччина.
- 1920—1938: Чехословацька республіка (ČSR), або Чехословаччина.
- 1938—1939: Чехо-Словацька Республіка, або Чехо-Словаччина.
- 1945—1960: Чехословацька Республіка (ČSR, ЧСР), або Чехословаччина.
- 1960—1990: Чехословацька Соціалістична Республіка (ČSSR, ЧССР), або Чехословаччина.
- 1990: Чехословацька Федеративна Республіка / Чехо-словацька Федеративна Республіка (чеськ. Československá federativní Republika, словац. Česko-slovenská federatívna republika) (ČSFR, ЧСФР), або Чехословаччина / Чехо-Словаччина.
- Квітень 1990—1992: Чеська і Словацька Федеративна Республіка (чеськ. Česká a Slovenská Federativní Republika, словац. Česká a Slovenská Federatívna Republika) (ČSFR, ЧСФР), або Чехословаччина / Чехо-Словаччина.
Історія[]
Восени 1918 р. у результаті поразки в Першій світовій війні та національно-визвольного руху слов'янських народів Австро-Угорська імперія розвалилася. У жовтні 1918 р. празький Національний комітет, що представляв чеські політичні партії, проголосив утворення незалежної Чехословацької держави. Було заявлено, що державний лад визначатимуть Національні збори, а в перехідний період верховна влада здійснюватиметься празьким Національним комітетом. Восени 1918 р. Словацька національна рада прийняла декларацію, що проголошувала словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному аспектах. Національний комітет у Празі опублікував тимчасову конституцію, відповідно до якої верховним законодавчим органом Чехословаччини стали Національні збори. Вони були утворені шляхом не виборів, а розширення складу Національного комітету. На першому засіданні Національних зборів у листопаді 1918 р. урочисто проголосили про повалення влади Габсбургів у чеських землях і встановлення демократичної республіки. Першим президентом одноголосно було проголошено професора філософії, видного політичного діяча Томата Мас арика, який на той час перебував у еміграції в Парижі.
Формування та розвиток Чехословацької держави у перші місяці її існування відбувалися в складній міжнародній обстановці. Словаччину, Підкарпатську Русь окупувала Угорщина. Проголошення в березні 1919 р. Угорської радянської республіки, а в червні - Словацької радянської республіки привело до втручання Червоної армії, що намагалася допомогти їм у боротьбі проти румунських і чехословацьких військ. Проте наприкінці літа 1919 р. успішний наступ військ Румунії та Чехословаччини змусив Червону армію залишити територію Словаччини. Поваливши Словацьку радянську республіку після трьох тижнів існування, Чехословаччина встановила свій контроль над Словаччиною і Підкарпатською Руссю.
Спроби німецького населення чеських земель, де воно переважало (Судети та ін.), відокремитися від Чехословаччини були придушені.
Чехословаччина та її кордони були визнані на Паризькій мирній конференції.
1920 р. тимчасові Національні збори затвердили Конституцію Чехословаччини, яка визначала республіканську форму правління. Територія країни проголошувалась єдиною і неподільною, а автономна Підкарпатська Русь - її невід'ємною частиною.
Державна влада в країні поділялася на законодавчу (Національні збори), виконавчу, здійснювану президентом і урядом, і судову. Президент мав широкі повноваження: призначати міністрів, скликати чи розпускати Національні збори, накладати вето на закони, оголошувати війну та укладати мир. Конституція проголошувала рівність усіх громадян незалежно від походження, мови, раси чи віросповідання, недоторканність особистості, житла, свободу друку, зборів.
1921 р. у країні було сформовано коаліційний уряд на чолі з Едуардом Бенешем. У внутрішній політиці цього уряду головні зусилля спрямовувались на подолання економічної кризи початку 20-х років. Промислове виробництво країни пожвавилося, що тривало до кінця 20-х років.
Світова економічна криза виявилася для Чехословаччини тривалою та руйнівною. 1930 р. вона охопила більшість галузей економіки, найбільшої гостроти досягла у 1937 р.: промислове виробництво становило 60 % рівня 1929 р., у країні налічувався понад 1 млн безробітних.
Характерною рисою суспільного життя Чехословаччини в роки кризи стала подальша поляризація політичних сил. Чисельність Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ) протягом 1929-1932 рр. збільшилася втричі. Широкого розмаху набув фашистський рух у районах Північної та Південно-Західної Чехії, де виникла фашистська Судетсько-німецька партія на чолі з Конрадом Генлейном. Посилилися сепаратистські тенденції, була загроза втрати цілісності республіки.
У країні були прийняті закони, що забороняли діяльність КПЧ, фашистських і радикально-націоналістичних організацій.
1934 р. між Чехословаччиною і СРСР були встановлені дипломатичні відносини, а 1935 р. Чехословаччина підписала договір про взаємодопомогу з СРСР.
Після приєднання Австрії до Німеччини гітлерівська Німеччина стала на шлях анексії Чехословаччини. Щоб запобігти цьому, керівництво Чехословаччини було готове на компроміс із Судетсько-німецькою партією. Англія та Франція наполягали на максимальних поступках Генлейну "заради миру в Європі". Під тиском західних країн уряд Чехословаччини прийняв майже всі вимоги генлейнівців. Але вони припинили переговори й у вересні розпочали збройний путч, проте його швидко було придушено, а Судетсько-німецьку партію заборонено.
У вересні англійський та французький посланники на зустрічі з Бенешем заявили, що у разі неприйняття пропозицій їхніх урядів Чехословаччина відповідатиме за розв'язання війни. У цих умовах чехи були змушені підкоритися і покладатися на західні гарантії.
Раздел Чехословакии (1938-1939)
У вересні 1938 р. у Мюнхені відбулася міжнародна конференція за участю Адольфа Гітлера, Едуарда Даладье, Беніто Мус-соліні, Невілла Чемберлена. Відповідно до угоди Чехословаччина мала до 10 жовтня передати Німеччині Судети, але гарантії нових кордонів надавалися їй лише після задоволення територіальних претензій Польщі та Угорщини.
Восени 1938 р. Німеччина окупувала прикордонні райони Чехословаччини, водночас польські війська зайняли Тешинську область, а Угорщина - південні та південно-західні райони Словаччини, а також південну частину Підкарпатської Русі. Чехословаччина втратила близько третини населення, понад 40 % промисловості.
1939 р. Словаччина була змушена погодитися на проголошення самостійної держави під егідою Німеччини.
14 березня 1939 р. президента Чехословаччини запросили до Берліна. У цей час деякі німецькі частини вже переходили чехословацький кордон. Гітлер поставив жорсткий ультиматум: або негайна згода на окупацію решти країни німецькими військами, створення протекторату Богемії та Моравії та включення його до складу Німеччини, або швидке збройне подолання опору, масове кровопролиття, бомбардування та знищення Праги.
Чехословацький президент капітулював. Країна опинилася у стані глибокої політичної та морально-психологічної кризи.
Чеські землі були окуповані і в березні 1939 р. включені до складу Німеччини.
1944-1945 територію Чехо-Словаччини окупували радянські війська (частково західні альянти), що принесло кінець словацькій самостійності. Виникла «третя» республіка; з листопада 1944 до лютого 1945 тимчасово діяла делегація чехо-словацького уряду в Хусті, що її очолював міністр Ф. Нємець, управитель 5 східними округами Закарпаття. Діяльності делегації перешкодила місцева команда адміністрація Народної Ради Закарпатської України, утворена під егідою радянських військових органів. Угодою 29 червня 1945 ЧСР віддала колишню Підкарпатську Русь СРСР, і вона увійшла до складу УРСР. У результаті цієї угоди та примусового виселення німецької меншості характер багатонаціональної держави змінився: Словаччина одержала широку автономію, поступово знову зменшену; кількість українців зменшилася до 180 000 (1,4 % порівняно з 3,8 % перед війною). Українська, польська й угорська меншості користуються деякими культурними правами. (Про українців у ЧСР після 1945 див. Пряшівщина).
У лютому 1948 компартія Чехословаччини вчинила переворот: Чехословаччина стала «народною демократією» з однопартійним режимом, інтегрованою в радянський блок. Розпочалася колективізація, яка супроводжувалася репресіями проти «куркульства» та інших «антинародних елементів». Десятки тисяч людей було відправлено до концентраційних «трудових» таборів, тисячі людей у зманіпульованих процесах, так званих «юридичних убивствах», було засуджено до страти або відправлено до в'язниць — в умови, вижити у яких було неможливо. Кордон Чехословаччини із ФРН та Австрією став «залізною завісою» із Західним блоком, перетнути яку стало практично неможливо. Репресії, які були схожі на сталінські й відбувалися за безпосередніх консультацій із радянськими спецслужбами, тривали протягом десяти років. 1960 року країну перейменовано на Чехо-Словацьку Соціалістичну Республіку (ЧССР). У 1967-1968 роках, за А. Дубчека, розпочалися демократичні реформи — цей період отримав в історії назву «Празька весна». ЧССР було перебудовано на федерацію чехів і словаків; в обидвох законодавчих палатах, як і в Словацьких національних зборах, були представники української меншини.
У серпні 1968 СРСР скоїв збройне вторгнення до ЧССР і припинив експеримент «демократичного соціалізму». ЧССР опинилася під радянською окупацією, хоча пасивний опір серед інтелектуальних кіл (рух «Хартії 77») тривав. До влади в Празі та Братиславі прийшли виразно прорадянські елементи, серед яких визначну роль відігравав член політбюро КПЧ, українець В. Біляк. Генеральним секретарем партії, а згодом і президентом ЧССР (після Л. Свободи) став словак Ґ. Гусак; у 1970-х pp. країна стала однією з найбільш інтеґрованих і контрольованих держав радянського блоку.
Економічні взаємини між ЧССР і УРСР визначалися факторами їхнього сусідства, спільного перебування в Раді Економічної Взаємодопомоги й господарською структурою та ресурсами обидвох країн, які значною мірою взаємодоповнювалися. В 1966 ЧССР посідала друге місце в експорті УРСР; у 1967 весь торговельний обіг між Україною і ЧССР перевищив 550 млн крб. Україна експортувала до ЧССР залізну руду (в 1958 — 3657000 т, 74 % чехословацького імпорту, у 1964 — 6953000 т, 75 %), манґан (1964 — 84 % чехословацького імпорту), чавун (74 %) і валець (прокат) (75 %). УРСР постачала також харчові продукти ЧССР: збіжжя, м'ясо, масло й сіль. У 1967 було відкрито газогін «Дружба», який постачав ЧССР природний газ з Дашави. Через міжнародну електропровідну мережу «Мир» Україна постачала ЧССР електроенергію. УРСР брала участь в устаткуванні потужного східнословацького металозаводу в Кошицях. ЧССР зі свого боку спричинилася до модернізації українських копалень і транспорту; чехословацьке обладнання послужило значною мірою до електрифікації залізниць. Між Чопом і Кошицями побудовано ширококолійну залізницю з метою ефективнішого довозу товарів з України. Ввозилися товари чехословацького імпорту й до УРСР: точне приладдя, холодильники, кабелі, хімічні та фармацевтичні продукти, меблі, деякі харчові продукти тощо. Економічні зв'язки та співпраця між ЧССР та УРСР укладено в плані загальнорадянської економічної політики, часто без урахування господарських інтересів України. В організації культурних зв'язків деяку роль відігравали республіканські установи (відділи чехословацького й радянського товариств Дружби) та міжобласні й міжінституційні форми співпраці (наприклад, між Київським і Братиславським університетами). Іноді відбувалися дні української культури в ЧССР та чехословацькі дні в Україні. В Києві діяло генеральне консульство ЧССР. УРСР не мала жодного представництва в ЧССР.
1989 року комуністи втратили владу внаслідок Оксамитової революції, а країну очолив письменник-дисидент Вацлав Гавел — останній президент Чехословаччини і перший президент Чехії.
У 1989–1992 країна носила назву «Чесько-Словацька Федеративна Республіка», проте федерація виявилася нестабільною. 17 липня 1992 року Народна рада Словаччини приймає декларацію про незалежність Словацької республіки. Остаточною ж датою розпаду Чехословаччини вважають 1 січня 1993 року. Провідну роль у веденні мирних переговорів з розділення країни відіграли тодішні прем'єр-міністри республік Вацлав Клаус та Владимир Мечіар. Завдяки мирному протіканню процесу розділу країни, цей розділ іноді називають «Оксамитовим розлученням».